Auto Gagarin

Тестування Auto Gagarin Feminized

Умови: 0.4 г бошок, воднік, вечір, двоє чоловіків, маса тіла 66 та 74 кг.

19:34 Стафф смолистий, сильно липне. Дуже пахучий, такий запах забориста індіка може привернути увагу в громадському транспорті, через всі кишені та прошарки одягу. Ділимо суцвіття на терезах строго навпіл, виходимо на лоджію і швидко опускаємо по два. Після першого напасу починаю помічати, наскільки приємний оку приглушений жовтий колір. Обличчя Макса в цьому освітленні виглядає мрійливо і якось по-південному спокійно, ніби він зараз напише віршів у східному стилі щось типу "хто по-справжньому хоробрий, той діє без гарячки, бо ж впертість та запеклість то як дурний ішак". Видихаю другу порцію диму і переказую Максу цей безглуздий віршик. Йому смішно. Каже, що таких нісенітниць східні поети не написали б. Це вірно. Запитую, як його відчуття в першу хвилину тріпу.

- Мені... добре. (сміється). Чесно, геть не хочеться говорити. Давай мовчати.

19:43 З кімнати награють Бітли, альбом Revolver. Справа вже до заходу сонця, високо в небі кружляють якісь птахи, і з такої відстані їх майже вальсуючі кругові рухи здаються узгодженими з музикою, особливо коли лунає  "Being For The Benefit Of Mr Kite". У мене виникає відчуття, що разом з басами пульсує моє тіло, особливо в грудях, і що пульсує заодно вся картинка, яку я спостерігаю – лоджія з нашими напівлежачими тілами, які ми ніби відкинули на якийсь час, і вид на піщаний пустир. З'являється психоделічне почуття, що музика, що грає, реальніше ніж усе, що я бачу. Начебто завжди всім рухала музика – і ці дерева за вікном виросли якимось чином із бажання музики. І ці птахи кружляють, бо музика є форма польоту, а їхній спів – це просто захоплення від того, що можна літати. Я розумію, що Бітли не створювали світ, мій стан далеко від параноїдального марення, але стійке почуття того, що все навколо є різні види музики - не покидає мене, і пісня, що грає, сприймається як символ мого відчуття.

20:12 Макс сидить із заплющеними очима і каже, що не відчуває тіла. Але все одно закурює. Я жартома питаю, навіщо нікотин, якщо тіла не чути, Макс відповідає, що ліньки вигадувати відповідь. Сам хотів би зараз не розмовляти. У голові приємне почуття тиші та якоїсь особливої ​​м'ятної прохолоди. Наголошую, що плече зараз зовсім не болить (просквозило днями).

20:19 Ми просиділи майже півгодини мовчки. Альбом закінчився. Стало чути, як школярі на майданчику збоку від дому грають у футбол. Чомусь при кожному соковитому звуку удару по м'ячу я відчуваю стопою його вагу і, як ця надута сфера, пружинить від ноги. Вже темніє. Встаю та потягуюсь, ох, душа покидає тіло, доводиться сісти на місце. Сильне запаморочення, так і впасти можна. Макс, виявляється, не заснув і намагається відкрити свої червоні очі, але виходить не дуже. Я всіляко потягуюсь і намагаюся розім'яти ноги і спину. Почуваюся медузою: тіло спокійно до желеподібного стану і ледве рухається. Мабуть, плавати було б легше, ніж ходити суходолом. Макс висловлює намір заварити міцну каву, щоб підбадьоритися і доробити деяку роботу в просвітленому стані розуму, але нікуди не рухається. Беру цю місію на себе.

20:34 Заварив каву. Намагався розім'ятися на кухні, поперек цілий день у перенапрузі через сидячу роботу. Не виходить. Раптом розумію, що для розминки необхідний реальний рух, треба перетинати якийсь шматок простору, якнайбільше коридору в квартирі, який проходиш за два кроки. До мене раптом доходить: у квартирі людина взагалі не рухається, бо все близько. Мені дуже хочеться трохи розтягнути м'язи і розвіяти одур в голові, і хоча релакс, що здолав мене, зовсім тому не сприяє, я вирішую вийти на вулицю.

20:56 Зрештою, я зовні. Вийти було важко, тому що принісши каву Максу, я побачив на лоджії велосипед – тобто і раніше бачив, але в контексті прогулянки цей предмет здався мені чи не чарівною паличкою або якимось іншим артефактом, килимом-літаком, наприклад. Насилу подолавши ліфт і під'їзд, тримаю великий за роги і придивляюся. Сказати по правді, кататися на велосипеді регулярно мені доводилося тільки в дитинстві, потім не до того якось, навіть незрозуміло, чи вмію ще. З третьої спроби стартую і виявляється, що найважче було сісти і почати крутити педалі, далі політ робить за тебе все. Від забутого почуття швидкості та вітру в обличчя мені стає дуже весело. Напевно я зараз розігнався б, якби не шкіряний Гагарін, від нього я рухаюся як личить справжньому космонавту – обачно і плавно. Залишаю асфальт і мчу по траві вздовж рейок. Звідкись береться чудове почуття, що я восьмикласник, який втікає зі школи велосипедом у захід сонця (правда, вже майже темно). Якоїсь миті виявляю мовчки біжить збоку і трохи позаду дворнягу. Виникає дивне почуття "знайомої ситуації" – у мене ніколи в дитинстві не було собаки, але відчуття їзди на велосипеді з псом здається рідним та знайомим.

21:32 Свіже повітря та рух сильно освіжили мене, але не витверезили. Під'їжджаючи до будинку, навіть милуюсь на ліхтарі – світло дуже "пухнасте", як йому і належить, коли я під дією канабісу. Ліхтарі схожі на кульбаби :) У лабораторії Макс випив вже 2 літри кави і дописує статтю: виглядає його робочий процес дивно – з одного боку, людина явно відчуває натхнення і в запалі строчить на граничній для себе швидкості, а з іншого - все це дуже повільно. Він схожий зараз на Ахілла та черепаху одночасно. Дивлячись на нього, згадую термінове замовлення на переклад і включаю ноутбук. Після прогулянки мені якось і спокійно, і бадьоро. Перекладати під дещо спавшим впливом Гагаріна мені до душі: майже не доводиться думати, при погляді на англійську пропозицію в розумі миттєво виникає український аналог. Працюю близько 40 хвилин.

22:30 Мене майже відпустило. Іду в гарячий душ і залипаю там на півгодини, така вода приємна. Гагарін – міцна та вдумлива індика, більше підходить для одиночних подорожей та створення медитативного настрою, ніж для вечірок. Також, я багатий на бажання поспати, хоча для мене ще рано – значить, увечері така трава доречніша, ніж у світлий час доби, тому що викликає легкий снодійний ефект. Доброї ночі.